Головна Дистанційне навчання Читання 2 клас 06.04.2020

Читання 2 клас 06.04.2020

Робота з дитячою книгою.

Тема. Олександр Донченко «Синій зошит» ( уривок повісті «Лісничиха»)

Біографічна довідка.
donchenko
Олесь Донченко (справжнє ім’я Олександр Васильович Донченко) народився у селі Великі Сорочинці в родині вчителя. Великі Сорочинці – батьківщина великого Гоголя. Цей факт наштовхнув хлопця на ідею почати писати. Свій перший вірш він надрукував у 16 років.
Другим джерелом, що давало натхнення, була любов до природи рідного краю.
Кажуть, що за своє життя письменник посадив багато дерев, а на Полтавщині, де жив, розвів великий сад, у якому кожне деревце було дбайливо виплекане його руками. За своє життя Олесь Донченко написав понад 30 віршованих книжечок.
Одного разу Олесь з товаришами їхав лісом. Раптом на галявині він побачив дівчинку років тринадцяти, котра великими, мабуть батьківськими, чобітьми затоптувала вогонь. Олесь Васильович попросив зупинити машину і підійшов до дівчинки. На запитання, що вона тут робить, дівча поскаржилося, що школярі розклали вогнище і пішли, не погасивши його.
А міг би згоріти увесь ліс.
– А ти ж хто? – спитав письменник здивовано.
– Я – лісничиха,- почув у відповідь.
Прощаючись із нею, автор зрозумів, що він знайшов те зерно, з якого проросте нова повість.
 

Бібліотека

 1k2k3k

456

СИНІЙ ЗОШИТ


Тільки-но увійшла в клас Людмила Степанівна, то відразу і викликала Улянку Голуб. І з купи зошитів витягла один зошит, дбайливо загорнутий у газету. Улянка впізнала його й похнюпилась. Мимохіть позирнула на Демка, а він, мабуть, теж уже догадався, що зараз буде, і, вдаючи байдужого, надував рум'яні щоки.
Людмила Степанівна голосно й суворо спитала:
— Голуб, як ти наважилась подати вчительці такий зошит?
І вона показала так, щоб бачили всі учні залляті чорнилом сторінки.
Улянка мовчала, тільки обличчя в неї зашарілось, а думки так і билися в голові. Що відповісти Людмилі Степанівні? Ще сьогодні дівчинка лагодилась сказати вчительці, що це зробив Демко. Та тільки зараз їй спало на думку, що, виказавши школяра, вона для всього класу стане ябедою. Дві клички вважались найганебнішими в школі: «підлабуза» і «ябеда». Улянку вже кликали підлабузою. Невже ж вона хоче ще стати ябедою?
— Голуб, я не думала, що ти така неохайна. Подати такий зошит — це неповага до вчительки. Ти це розумієш?
Улянка, не підводячи голови і не дивлячись у вічі Людмилі Степанівні, промовила:
— Я ненавмисне... Пробачте...
Чула, як неспокійно завовтузилась Марта, як засопів Демко — і чому він так голосно сопе?
Буває так, що з усієї сили надувають діти повітряний м'яч, який ось-ось лусне з тріском, як постріл. І всі напружено чекають і бояться цієї хвилини. Та несподівано повітря з м'яча виходить з легким сичанням, і ніякого пострілу не вийшло. І тоді на дитячих личках з'являється розчарування, але напруженість минає, і всі легко зітхають. Так зітхнув з полегкістю, здалося Улянці, весь клас.
— Щоб це було востаннє, — вимовила Людмила Степанівна, і її голос уже звучав спокійно.
Вона почала роздавати школярам їхні зошити.
Те, що Улянка взяла на себе чужу провину, страшенно вразило Демка. Він ледве досидів до закінчення уроку: так йому хотілося дізнатись у Улянки, навіщо вона так зробила. Ще й пробачення попросила в учительки. А Демкові, звичайно, найпевніше відомо, що зошит залив чорнилом він сам, Демко Рогоза, і навіть і досі ще не зійшли з його пучок чорнильні плями після цього вчинку. Він уже приготувався до того, що Улянка скаже на нього Людмилі Степанівні.
Проте, коли закінчився урок, він не підійшов до Улянки: було ніяково. І Демко взявся сам собі пояснити Улянчину поведінку. Та що тут і пояснювати, коли кожному видно, в чому справа. Злякалась Улянка, і все. Атож, злякалась твердих кулаків його, Демка Рогози. Ого, дарма що йому тринадцять років, а не тридцять. Дарма! Хіба не він бився недавно навкулачки з отим здоровилом Омельком Чичибабою, котрий у кожному класі сидить по два роки? А хіба не він спинив на вулиці норовистого білого коня Фріца, який утік із стайні.
Ось яка Улянка Голуб! Що вже підлабуза, а ще й боягузка. Злякалась. А й то, не любить Демко ябедників, хтозна-як не любить!
А все ж таки чомусь сам собі не вірить хлопець. Наче стоїть за спиною в Демка інший Демко і шепоче:
«Не тому, що боїться твоїх кулаків, не тому!»
На великій .перерві Демко взяв свій новий синій зошит, в якому було аж шістнадцять аркушів, і непомітно поклав його під парту Улянці.
Після уроків, коли школярка складала свої книжки, вона виявила цей чужий зошит. Вона повертіла його в руках, перегорнула аркушики.
На обкладинці зошита не було написано прізвища. Улянка знизала плечима й вийшла в коридор. У коридорі чомусь стояв Демко. Дивно, кого ж він отут чекає, коли вже всі школярі пішли додому й Улянка йде останньою?
Але дівчинка не виявила ніякого подиву, наче вона знала, що обов'язково побачить тут Демка. Вона підійшла до нього і спокійно простягла йому синій зошит.
— Візьми. І більше ніколи не клади мені під парту.
— Який зошит? — почервонів хлопець. — Чому ж він — мій? На ньому ж нічого не написано!
— А звідки ж ти знаєш, що на ньому нічого не написано?
Що міг відповісти на це Демко?
— Кажу — не мій! — затявся він. А з голови не йде думка: «Та як же вона справді довідалась?»
Демко не знав, що Улянка просто догадалась, та й усе. І ця догадка ще більше ствердилась, коли школярка заговорила з Демком — такий у нього був зніяковілий вигляд...
— Ну, коли не твій, — сказала Улянка, — то нехай тут лежить.
Вона поклала зошит на підвіконня й пішла не озираючись.
Демко стояв і мовчки дивився їй услід. Потім він зітхнув і взяв зошит:
— От вредна Кульбабка!

Відгук на прочитаний твір ( усно дай повні відповіді на питання)
1. Хто автор прочитаного твору? Назва твору?
2. Хто головні герої?
3. Чи сподобались тобі їхні вчинки? Хто із героїв вразив тебе більше?Чому?
4. Які за характером головні герої?
5. Які враження (думки) викликав у тебе твір?
6. Чи порадиш ти прочитати твір іншим читачам?
7. Намалюй ілюстрацію до твору.